Я наверное, где-то на грани
           Между светом и тенью блуждал,
           И, цепляясь за острые камни, 
           Падал вниз и спасенья не знал.
                                                          Мир казался мне мрачным и гадким,
                                                          И в себе я его не принял.
                                                          Что искал я? Сплошные загадки
                                                           Каждый день лишь себе задавал.
  ( з книги О.Волощука " Записки цивилизованного дикаря") 
 Сьогодні  в " Зеленій Садибі" ми продовжили знайомство з мандрами Чернігівського дивака.  Уже з ранку в мене не вимикався телефон, бо після розповідей дітей вдома про цікаву зустріч з мандрівником, дорослі  запитували  про зустріч.  16 година. Покинув свої домашні справи  мами , бабусі  і  дідусі поспішають до Садиби. Тиша, спокій, іноді пробігає усмішка на обличчях дорослих, поблискуючи сріблястою сивиною і мудрістю прожитих років.  Кожен із присутніх на хвилини повертався в ті місця, де довелося їм теж побувати: Монголія, Таджикістан, Афганістан, Ямал, Салехард, , Німеччина, Кабардіно-Балкарія і весь північний Кавказ, Памір, Крим... Плине швидко час, о 19 потрібно пригнати корів... По -тихеньку, дякуючи кивком та жестом руки, щоб не заважати іншим слухачам почали покидати альтаночку нашої Садиби... Дякуємо за прекрасний вечір спогадів, пригод і мандрів по світу, Олександре Миколайовичу!!! Щасти Вам, дикуне!!! 
З мене фотограф ніякий, кинулася фотографувати, коли майже розійшлися атманайські любознавці...                                                        Галина Карабут